Коли війна вривається у двері,
Не захистять слова й печатки на папері.
Де ж очі ті, що завжди так бажані?
Коли ж побачу їх на своїй коханій?..
Коли лежиш один, кохану так жадаєш,
Коли не спиш один, ту посмішку шукаєш...
В тих очах все: і щастя і кохання,
В них є велике до життя бажання.
Із ними ти чекаєш на дитину,
Що із тобою збільшить цю родину.
Вас стане троє, а згодом і чотири,
Не вистачатиме маленької квартири...
Та то все згодом буде, а зараз треба жити,
Щоб будувать родину й велику Батьківщину,
Щоб жити щасливо, вільно й без турботи,
Хоча, турбота - то про сім'ю забота.
Сім'я святе, свята й твоя кохана,
Та й ще велика завжди буде мама.
Думки, думки, та дайте ж ви покою!
Хоч ні, тоді не бути мені уже собою...
Думки, Думки... Усе мене турбує...
03.04.14
